ПИТАЙ!

Та простий я закарпатський хлопець із села. Відомого трохи такого, Мукачево називається. Але попереджую: до славнозвісної мукачівської бригади ніякого відношення не маю. Ані мати не хочу. До не менш славнозвісних мукачівських виборів – лише трохи. Спостерігав здалеку, та участі у боях перед Ратушею не брав.

У тому місті, яке називають над Латорицею, народився у застойному 1973 році, у родині інтелігентних пролетарів. Жив у дворику між циганами, селюками та такими, що не так вже й рідко відвідували місця не надто далекі. Вулицею їздили танки, над головою літали МІГи, а неподалік на галявині розгулювали солдати у самоволці, які поверталися із ЦГЗ у Чехословаччині та Угорщині (у нас була залізнична перевалка). Люди в погонах різних звань, яких було повно тоді у нашому містечку, про таких, як ми, казали: “Ех, харашо здєсь, в Закарпатьє, но уж больна мєсних мноґа”. Утім, серед всього цього військово-московського нашестя батьки віддали мене до найкращої української школи, тож я 8 років бігав здобувати основні знання до самого центру міста.

Коли набридла школа, пішов до бурси (тобто СПТУ). Її тоді інститутом називали: бо була при новому підприємстві-оборонці. Вивчав там слюсарювати, складати та монтувати радіоелектронні прилади. Був рокером, навіть металістом, доки з друзями не знюхався з рухівцями. Заснували молодіжну українську організацію. Роздавали у місті листівки та націоналістично-антикомуністичну пресу. Комсомольці з нас були “готові”. А директор стояв взагалі “на вухах” – він, як відданий партієць, одразу ж переписався у русини. Хотів автономії і все таке інше. Кажуть, тоді, на початку 90-х, він їздив до Гавела просити його про приєднання “Пудкарпацькой Руси” до тодішньої ще ЧСФР.

Розвал СРСР та незалежність України я зустрів уже в університеті. У Львові – де ще ж? На факультеті журналістики під керівництвом професора Здоровеги. Майорівка стала для мене домом на 5 чи навіть 6 років. Коли всі торгували і переживали знецінення власних збережень, я собі гриз граніт науки. Підпрацьовував з другого курсу у соціологічній фірмі. Це була моя перша робота за гроші на гуманітарній ниві (якщо не вважати збивання ящиків у 14 років та пізнішого паяння плат на двох чи трьох підприємствах оборонки). Почав писати статті до газет. А як закінчив вищу школу, повернувся на рідне Закарпаття. Кілька місяців вештався різними редакціями, доки не опинився у новій газеті. “Старий Замок” називалася. Там я пропрацював 9 років. Минулого року газету закрили, і я звільнився.

“Чеський період” почався ще в університеті. Зі слов’янських мов запропонували на вибір польську, чеську й російську. Ну яку я, закарпатець, оберу? Захищався на тему Масарика й Хартії-77, дипломну писав у Пряшеві, у тій мечіарівській Словаччині. Згодом заїхав я до такого села, Колочава називається. Це в горах, далеко, зате там, у 30-х роках, Ольбрахт свій роман написав про розбійника Шугая. Цей роман чехи вивчали у школі. Тому часто, як їх спитаєш про Україну, то назвуть не Чорнобиль чи заробітчани, а Колочаву. Туристів там чеських – як тут на Вацлаваку бритійських. Діти верховинські там від них жебрають цукерки. Отож був там такий собі фестиваль, можна сказати, чесько-український. Написав я про нього репортаж. Потім другий, третій... І все про ту Колочаву чи навколишні гори... Повно тем там було: від культури та освіти аж до рубки лісу й паводків...

Потім “нелегка журналістська доля” закинула мене до Праги. На стажування. До “Млади Фронти” (платили все добрі дяді з-за океану). А нам – своє робить. Багацько написав до рідної газети про заробітчан наших, закарпатських, про їх пригоди, роботу і т.д. Тут же познайомився й з такими чехами, які ту Україну шанували по-справжньому, навчалися на україністиці й жили там, на Закарпатті, роками. Своїми людьми, словом.

Як прийшов візовий режим, допомагав усім цим знайомим і не зовсім знайомим чехам із запрошеннями, ваучерами, перекладами, нічлігом та екскурсіями ну й так далі... Вже думав: може, удома якийсь чеський центр відкрити, чи що?.. Якось надибав молодих чехів і чешок у сусідньому селі Вільшани, у дитбудинку для ментально хворих. Допомагали дітям, теж про них написав. Консультував їх, наскільки знав, про Україну та її дитбудинки.

З однією з них консультації переросли у щось трохи більше. Але детальніше не питайте, не скажу. Так я опинився у Празі на довше, ніж просто на стажування. Принагідно у “Порогах” і всього, що навколо них діється, настала модернізація. Запросили мене туди, там я й дотепер. Помаранчеву революцію зустрів також у Празі, на Вацлаваку та на Шарля де ґолля. Наразі досить, тепер – простір для запитань. Сподіваюсь, що не розтерзаєте. Дякую.

Ваш Олекса

Ставте питання в цій темі форуму, або надсилайте на адресу zapytay(а)gmail.com і бажано разом із фотографією автора запитання.
УВАГА: ви можете надсилати питання також і у аудіо (mp3) та відео (avi,mpeg або google video або YouTube) форматах! Надсилайте їх на нашу e-mail адресу zapytay(а)gmail.com. Якщо ви використовуєте програму Google Talk, Ви також можете послати Voice mail на нашу адресу zapytay(a)gmail.com

Тимофій Чаговець:
Родился в Харькове, там же учился в школе, в которой все время проводили педагогические эксперименты на неокрепших молодых умах. Похоже, сказалось в будущем...

Долго думал куда поступать, получилось методом исключения: с гуманитарными науками не сложилось, в институте радио-электроники выгнали со вступительного экзамена, в полетех поступил и тут же отказался, та же история и с театральным. Попал на физфак государственного университета, обрадовался. Через два года понял куда попал, задумался. Приложение к диплому со списком курсов стало полным сюрпризом...

По-прежнему считаю своё студенчество золотым временем с "двумя гривнами в кармане". Жалею о том, что многие вещи по-настоящему вставляют только один раз, но зато в полный рост :)
Участник разнообразных молодёжных движений, КВНов и аматорских театров. В Праге сыграл роль в постановке театра "Подкова", но хорошо бы поставить Подерв'янського.

Ставте питання в цій темі форуму, або надсилайте на адресу zapytay(ат)gmail.com і бажано разом із фотографією автора запитання.

У наступному випуску нашої програми ПИТАЙ на ваші питання відповідатиме Ніна Резніченко - художниця.
Народилась на Буковині.

Закінчила училище прикладного мистецтва у Вижниці.
Роботи Ніни знаходяться у приватних колекціях багатьох країн.

Більше дивіться на персональному сайті Сергія та Ніни Резніченко.

Ставте питання в цій темі форуму, або надсилайте на адресу zapytay(ат)gmail.com і бажано разом із фотографією автора запитання.