ПИТАЙ!

Мирослава є надзвичайно активна у громадському житті українців в Чехії. Керувала постановками театральних вистав "Вечори на хуторі близ Диканьки" з театральним колективом "Джерело", "Вій" - з аматорським театральним гуртком "Підкова", тетралізованих виступів до 15-річчя Незалежності, "Вечорниці" та "Вертеп" з колективом "Родина".

Ставте питання Мирославі в цій темі форуму до 14-00 31 грудня 2007 або надсилайте на адресу zapytay(а)gmail.com і бажано разом із фотографією автора запитання.

УВАГА: ви можете надсилати питання також і у аудіо (mp3) та відео (avi,mpeg або google video або YouTube) форматах! Надсилайте їх на нашу e-mail адресу zapytay(а)gmail.com. Якщо ви використовуєте програму Google Talk, Ви також можете послати Voice mail на нашу адресу zapytay(a)gmail.com

Ася розповіла про своє мрії та майбутнє, роботу на радіо, про гуцулських коней, празьких принців та багато іншого та цікавого.

Ася Чеканова, родилась и выросла в Ярославле, 5 лет назад в качестве эксперимента отправилась покорять Прагу. Прочитав мою дипломную работу о подоходном налоге с физических лиц, профессор по финансовому праву воскликнул: «У вас не диплом, а газетная статья получилась». Диплом мне все-таки дали, и он несколько лет пылился на полках, поскольку по семейной традиции меня затянуло в журналистику. Дочь инженера по обслуживанию вычислительной техники (мать) и поэта, члена Союза писателей России (отец). Наследственность так себе: оба родителя по два раза разведены, и, предчувствую, это еще не конец. Заядлая попугайщица - попугаи сами прилетают ко мне на балкон. Считаю, что день, прожитый хотя бы без пары прочитанных страниц в хорошей книге – день незадавшийся. В школе в мою голову целое десятилетие вдалбливали язык Шекспира, но в Праге его окончательно вытеснил немецкий: оба языка в моем мозгу явно не помещаются. В чешском, конечно, ничем не вытравливаемый акцент. Ужасно болтлива, и из-за этого часто попадаю в неприятные ситуации. Вот так, если вкратце.

Ставте питання в цій темі форуму, або надсилайте на адресу zapytay(а)gmail.com і бажано разом із фотографією автора запитання.

УВАГА: ви можете надсилати питання також і у аудіо (mp3) та відео (avi,mpeg або google video або YouTube) форматах! Надсилайте їх на нашу e-mail адресу zapytay(а)gmail.com. Якщо ви використовуєте програму Google Talk, Ви також можете послати Voice mail на нашу адресу zapytay(a)gmail.com

Та простий я закарпатський хлопець із села. Відомого трохи такого, Мукачево називається. Але попереджую: до славнозвісної мукачівської бригади ніякого відношення не маю. Ані мати не хочу. До не менш славнозвісних мукачівських виборів – лише трохи. Спостерігав здалеку, та участі у боях перед Ратушею не брав.

У тому місті, яке називають над Латорицею, народився у застойному 1973 році, у родині інтелігентних пролетарів. Жив у дворику між циганами, селюками та такими, що не так вже й рідко відвідували місця не надто далекі. Вулицею їздили танки, над головою літали МІГи, а неподалік на галявині розгулювали солдати у самоволці, які поверталися із ЦГЗ у Чехословаччині та Угорщині (у нас була залізнична перевалка). Люди в погонах різних звань, яких було повно тоді у нашому містечку, про таких, як ми, казали: “Ех, харашо здєсь, в Закарпатьє, но уж больна мєсних мноґа”. Утім, серед всього цього військово-московського нашестя батьки віддали мене до найкращої української школи, тож я 8 років бігав здобувати основні знання до самого центру міста.

Коли набридла школа, пішов до бурси (тобто СПТУ). Її тоді інститутом називали: бо була при новому підприємстві-оборонці. Вивчав там слюсарювати, складати та монтувати радіоелектронні прилади. Був рокером, навіть металістом, доки з друзями не знюхався з рухівцями. Заснували молодіжну українську організацію. Роздавали у місті листівки та націоналістично-антикомуністичну пресу. Комсомольці з нас були “готові”. А директор стояв взагалі “на вухах” – він, як відданий партієць, одразу ж переписався у русини. Хотів автономії і все таке інше. Кажуть, тоді, на початку 90-х, він їздив до Гавела просити його про приєднання “Пудкарпацькой Руси” до тодішньої ще ЧСФР.

Розвал СРСР та незалежність України я зустрів уже в університеті. У Львові – де ще ж? На факультеті журналістики під керівництвом професора Здоровеги. Майорівка стала для мене домом на 5 чи навіть 6 років. Коли всі торгували і переживали знецінення власних збережень, я собі гриз граніт науки. Підпрацьовував з другого курсу у соціологічній фірмі. Це була моя перша робота за гроші на гуманітарній ниві (якщо не вважати збивання ящиків у 14 років та пізнішого паяння плат на двох чи трьох підприємствах оборонки). Почав писати статті до газет. А як закінчив вищу школу, повернувся на рідне Закарпаття. Кілька місяців вештався різними редакціями, доки не опинився у новій газеті. “Старий Замок” називалася. Там я пропрацював 9 років. Минулого року газету закрили, і я звільнився.

“Чеський період” почався ще в університеті. Зі слов’янських мов запропонували на вибір польську, чеську й російську. Ну яку я, закарпатець, оберу? Захищався на тему Масарика й Хартії-77, дипломну писав у Пряшеві, у тій мечіарівській Словаччині. Згодом заїхав я до такого села, Колочава називається. Це в горах, далеко, зате там, у 30-х роках, Ольбрахт свій роман написав про розбійника Шугая. Цей роман чехи вивчали у школі. Тому часто, як їх спитаєш про Україну, то назвуть не Чорнобиль чи заробітчани, а Колочаву. Туристів там чеських – як тут на Вацлаваку бритійських. Діти верховинські там від них жебрають цукерки. Отож був там такий собі фестиваль, можна сказати, чесько-український. Написав я про нього репортаж. Потім другий, третій... І все про ту Колочаву чи навколишні гори... Повно тем там було: від культури та освіти аж до рубки лісу й паводків...

Потім “нелегка журналістська доля” закинула мене до Праги. На стажування. До “Млади Фронти” (платили все добрі дяді з-за океану). А нам – своє робить. Багацько написав до рідної газети про заробітчан наших, закарпатських, про їх пригоди, роботу і т.д. Тут же познайомився й з такими чехами, які ту Україну шанували по-справжньому, навчалися на україністиці й жили там, на Закарпатті, роками. Своїми людьми, словом.

Як прийшов візовий режим, допомагав усім цим знайомим і не зовсім знайомим чехам із запрошеннями, ваучерами, перекладами, нічлігом та екскурсіями ну й так далі... Вже думав: може, удома якийсь чеський центр відкрити, чи що?.. Якось надибав молодих чехів і чешок у сусідньому селі Вільшани, у дитбудинку для ментально хворих. Допомагали дітям, теж про них написав. Консультував їх, наскільки знав, про Україну та її дитбудинки.

З однією з них консультації переросли у щось трохи більше. Але детальніше не питайте, не скажу. Так я опинився у Празі на довше, ніж просто на стажування. Принагідно у “Порогах” і всього, що навколо них діється, настала модернізація. Запросили мене туди, там я й дотепер. Помаранчеву революцію зустрів також у Празі, на Вацлаваку та на Шарля де ґолля. Наразі досить, тепер – простір для запитань. Сподіваюсь, що не розтерзаєте. Дякую.

Ваш Олекса

Ставте питання в цій темі форуму, або надсилайте на адресу zapytay(а)gmail.com і бажано разом із фотографією автора запитання.
УВАГА: ви можете надсилати питання також і у аудіо (mp3) та відео (avi,mpeg або google video або YouTube) форматах! Надсилайте їх на нашу e-mail адресу zapytay(а)gmail.com. Якщо ви використовуєте програму Google Talk, Ви також можете послати Voice mail на нашу адресу zapytay(a)gmail.com